Гра престолів. Влада і прості люди

Прості люди

Вчора подивилися залпом 4 серії «Гри престолів», 5 сезон. 4 останні. Забагато як для мого мозку, тому в нього сталося невелике запалення і всю ніч мені верзлися сцени з серіалу.

Основний висновок, який я вчора зробила для себе звідти: люди отримують чи обирають собі таких правителів, яких заслуговують. Які люди, такі і правителі, які правителі, такі і люди. Таке собі зачароване коло, яке можна розірвати лише шляхом колективної зміни свідомості, але тоді ці зміни призведуть до такої самої системи, в якій просто будуть більш (менш?) цивілізовані люди і відповідно — більш (менш?) адекватні і доброчесні правителі. Якщо виникає дисонанс між світоглядом мас народу і правителем, то правитель стає — як Даянеріс у місті Мієрін: постійно в напруженні, постійно в очікування появи бунтівників, і немає розуміння, чому ці люди так прагнуть до старої системи, коли ти несеш їм свободу, рівність і добро.

Приклад співзвучності народу і правителів — земля Ланістерів. Там підлість, варварство, ненависть «верхів» співзвучно із такими самими рисами населення. Не вдаючись у деталі, наведу ілюстрацію — вчорашню сцену «очищення» Сарсеї, коли вона мала голою і обстриженою пройтися по всьому місту. Ніхто, що вражає — НІХТО з людей не проявив до неї хоч найменщого милосердя. Хоча всі вони — такі самі як і вона, мало хто там може похвастатися незаплямованим минулим. Але ніхто не пропустив можливості обізвати її курвою, кинути в неї камінь чи щось гниле чи плюнути в обличчя. Таким чином вони просто показують своє власне обличчя.

Фільми фільмами. А є незнайома тітка, з якою трохи говорила, поки я не так давно їхала від батьків. Вона почала нарікати, як у нас прийнято, на нашу владу, почала розповідати мені, які вони всі безсовісні, як думають тільки про себе, а щоб подумати про людей, які їх вибрали — так ні, і все в такому дусі. Паралельно до цієї розмови вона дістає з сумочки цукерку, розмотує її, кладе до рота, а папірчик зім»яла, запхнула в кулачок, і так його ніби до кишені хотіла впихнути, але кишені на її бриджах, як виявляється (о диво!) , немає, і вона типу непомітно закинула її під лавочку на зупинці, на якій сиділа. І далі розповідає, яка у нас погана влада, які у нас взагалі невиховані люди, як вони тільки для себе роблять, щоб було добре… Тільки от вона така свята: папірчик — під лавочку, сміття — в річку (бо ну куди ж сміття в селі ще подіти, як не врічку, всі ж так роблять!), замість кущика сортової роянди продати на ринку кущ дкої шипшини, ДАІшнику — взятку, щоб відпустив, бо вона ж поспішає на концерт, тому перевищила швидкість. А змінювати суспільство — ну так, хай хтось його змінить, щоб навколо було більше чесних добрих людей, щоб людям можна було довіряти, щоб мені було менше платити за прибирання прибудинкової території і щоб продукти були по ціні радянського союзу. А вона сама нічого не може зробити, ви що, вона ж проста жінка, яка зневірилася у владі і чесності людей, яка не вірить у те, що держслужбовці можуть бути чесними, тому нічого для суспільства не робить, і яка тільки виховує своїх дітей по своєму зразку.

Ну Ок. Амінь.

Робота

Все таки як важливо, щоб робота подобалася.

Робота — це таке місце, де ми проводимо третину доби 5 днів на тиждень. Робота — це постійне коло спілкуваня, куди людина приносить щодня свої радості, тривоги, сум і горе, ділиться ними з колегами, а ті діляться взамін із нею. Так створюється таке собі маленьке суспільство, зайняте і об»єднане однією спільною справою.

Так от, робота має подобатися і приносити не лише гроші (хоча без них ніяк), а й задоволенням і усвідомлення того, що я знаходжуся на своєму місці і роблю свою справу добре. Все таки майже третина життя — це не жарти.

Я не на своєму місці. Я роблю ту роботу, яка не приносить мені ніякого задоволення чи відчуття впевненості. Причому я роблю свою роботу погано. Вперше в житті я розумію, що я не там, де треба, і роблю не те, що мені треба. Саме мені. Бо робота як така — направді корисна для суспільства і потрібна. Але не для мене. Я не відчуваю нічого хорошого, коли маю дзвонити людям та нав»язувати їм своє спілкування, в якому я їм можу дати не так багато. Я не відчуваю задоволення, коли комусь щось вдається «впарити», як говорять в моєму колі знайомих. Це не моє. Це таке жахливе відчуття, коли кожен будній ранок поганий, тому що сьогодні треба йти на роботу, а кожен вихідний ранок отруєний усвідомленням того, що післязавтра чи завтра знов буде поганий ранок. Вперше в моєму житті я з тоскою увесь робочий день слідкую за хвилинами, які повільно-повільно повзуть в напрямку закінчення робочого дня. Я вже готова була написати заяву і піти з роботи в нікуди, байдуже, що зараз в країні не найкраща ситуація і процвітає безробіття. Але «хороша дівчинка» в мені погодилася з начальницею, яка попросила попрацювати ще півтора-два місяці, поки вони знайдуть мені заміну. І ця ж сама «хороша дівчинка» не дозволяє розслабитися на робочому місці, а постійно тримає в такому нервовому напруженні, що в мене знову з»явилися прищі на обличчі, які зникли вже років 4-5 тому: «Ти робиш все не так, як треба. Ти нездара. Ти тут не повинна бути. Як тобі не соромно отримувати зарплату, байдуже, що маленьку, за роботу, яку ти так погано виконуєш. Як ти можеш сидіти в офісі, коли ти маєш дзвони клієнтам і ходити з ними зустрічатися. Ти маєш гарно і продуктивно працювати, а ти тут сидиш і вдаєш активну діяльність.» І так далі і так цілий день.

Щоранку перед виходом на роботу в мене ціла театральна вистава. Щира. То мені хочеться розплакатися, щоб чоловік обняв мене, пожалів і не пустив мене на роботу, як колись мама і тато, коли я в дитинстві хворіла, і тому вони не пускали мене в школу. То хочеться насваритися на нього, що от він такий-сякий поганий чоловік, якщо його дружина має працювати. То хочеться пошвидше завагітніти, щоб дитина стала офіційною перешкодою для мене ходити на цю грьобану роботу. То хочеться захворіти. Добре, що ця явистава не переходить певних рамок і все ж є усвідомлення того, що всі ці «вистави» є лише невротичними іграми.

Нарешті в мене є оці вихідні, на які я нікуди не їду, не біжу. Я можу присвятити їх лише собі, а не комусь іншому. Тому — вперед на пошук хороших вакансій, вперед до удосконалення свого резюме і написання супровідних листів, вперед до розсилання резюме. Вперед до нової роботи, до СВОГО МІСЦЯ.